купно
КУ́ПНО, присл., заст.
Разом, спільно.
Івась понаносе [понаносить] невеличких черепочків з битої полив'яної посуди, Грицько наструже кописточок, купно нарвуть калачиків, почистять, порозкладають на черепочках (Панас Мирний);
Спочатку йшли юрбою, купно, потім малі рвонули.., за ними – бабця з матір'ю (Василь Шевчук);
– Може, сядемо купно та якесь заперечення напишемо, бо ж уже видно, для чого збирають ту Комісію (Р. Іваничук);
Люди згадають, що колись вони приходили до Козацької та до стрiлецьких могил на прощу, з корогвами, з спiвами, щоб тут купно помолитися за Україну (Р. Федорів);
Станьмо купно супроти угрів і поженемо їх (І. Білик).
КУПНО́, а́, с., заст.
Те саме, що поку́пка.
– Я купив землю у рильському повiтi. Скажеш, що приїхав допильнувати купна (Б. Лепкий);
“Калим” у монгольських народів був властиво ціною купна дівчини (О. Назарук);
Той того .. через губу накупився і ласувати йому на клапоть того поля не годилося б, коли стільки інших покупців найшло, яким, либонь, потрібніше, ніж Мартинові, те купно (У. Самчук).
Словник української мови (СУМ-20)