кусень
КУ́СЕНЬ, сня, ч., розм.
1. Те саме, що кусо́к 1, 2.
Він жив аж геть на другім кінці нашого села, що все-таки становило добрий кусень дороги, бо село наше велике та довге (І. Франко);
Щохвилі кусень грубий глини й вапна із стелі спадає (Уляна Кравченко);
Давно минули ті часи, коли він був ватажком зграї. Тоді він завжди мав найкращий кусень (О. Донченко);
– Огірок дай, та не жовтяк, а тверденький, і хліба кусень вріж (А. Шиян);
Січкар .. впаковував у мішки з зерном кусні добре просоленого сала і, посвистуючи, спокійно їхав широким шляхом (М. Стельмах);
Най доля дасть у щасті кращий кусень (П. Воронько);
Волоцюга поклав на стіл кусень іржавого дроту, з півжмені пшениці і три цвяхи (Ю. Винничук);
Коля присіла до столика перед вікном і, відламуючи кусень по кусневі від сирника, вмачала їх просто в медовий слоїк (Ю. Андрухович).
2. Одиниця чого-небудь, порізаного на частини.
Хто стовк, мов дзбан скляний, блакитне небо, хто сипле листя – кусні скла на тебе? (Б.-І. Антонич);
Василь купив у нього прадідівську хатину та ще й кусень городу біля хати (П. Козланюк);
За плечима клунок солі, в руках плетена рогозяна валізка, в якій кусень мила, трохи синьки та інші дрібні покупки (М. Олійник);
// Відріз тканини.
* У порівн. Лопасті люто вдаряли об воду, і білясті вали крутилися в зеленій глибині, немов кусень густого полотна на валку ткацького верстата (Олесь Досвітній).
Словник української мови (СУМ-20)