кусень
КУ́СЕНЬ, сня, ч., розм.
1. Те саме, що кусок 1, 2.
Щохвилі кусень грубий глини й вапна із стелі спадає (У. Кравч., Вибр., 1958, 458);
— Огірок дай, та не жовтяк, а тверденький, і хліба кусень вріж (Шиян, Баланда, 1957, 89);
Січка?.. впаковував у мішки з зерном кусні добре просоленого сала і, посвистуючи, спокійно їхав широким шляхом (Стельмах, II, 1962, 36);
Давно минули ті часи, коли він був ватажком зграї. Тоді він завжди мав найкращий кусень (Донч., Вибр., 1948, 252);
Він жив аж геть на другім кінці нашого села, що все-таки становило добрий кусень дороги, бо село наше велике та довге (Фр., IV, 1950, 463);
Василь купив у нього прадідівську хатину та ще й кусень городу біля хати (Козл., Сонце.., 1957, 69);
Най доля дасть у щасті кращийкуеснь (Воронько, Казка.., 1957, 73).
◊ Ку́сень хлі́ба — те саме, що Кусо́к хлі́ба ( див. кусо́к).
— Вивчиться, матиме якийсь кусень хліба,— а це не кожному щастить… (Добр., Ол. солдатики, 1961, 27).
2. Одиниця чого-небудь, порізаного на частини.
За плечима клунок солі, в руках плетена рогозяна валізка, в якій кусень мила, трохи синьки та інші дрібні покупки (М. Ол., Чуєш.., 1959, 34);
// Відріз тканини.
*У порівн. Лопасті люто вдаряли об воду, і білясті вали крутилися в зеленій глибині, немов кусень густого полотна на валку ткацького верстата (Досв., Вибр., 1959, 288).
Словник української мови (СУМ-11)