кутати
КУ́ТАТИ, аю, аєш, недок., кого, що.
1. Старанно загортати, одягати в що-небудь тепле.
Я садовлю її в сани, наче пакую дороге скло, кутаю ноги (М. Коцюбинський);
Знайомий стукіт у двері. – Ввійдіть, – гукає вчителька, щільно кутаючи плечі в пухову хустку (О. Донченко);
Чоловік кутав її плечі сірячком (В. Дрозд);
Баба мерзла, і одним із завдань мого догляду за нею було постійно кутати її в теплі хустини і кожухи (Любко Дереш);
// Надто тепло одягати.
Батько й мати цілий день на роботі, бабця теж, а глуха тітка тільки те й робить, що заставляє їсти та кутає його немилосердно і тягне на вулицю (В. Кучер);
Плечі покриті сірою пуховою хустиною – здоров'я в неї слабеньке, мати її завжди кутала (М. Руденко);
* Образно. Гасне день, злітає вечір, Вечір озеро цілує, Кута землю в темні шати І тумани розстила (О. Олесь);
Насувалася ніч. Вона кутала далеке місто й бадьорила нас новими надіями (Г. Епік);
// перен. Щільно, густо вкривати (туманом, імлою і т. ін).
Туман кутав очерети й річку, ледве її було знати (М. Грушевський);
Все кутав туман (І. Нехода);
Все густіше кутають небо хмари (з газ.);
* Образно. А можливо зимові сніги їх кутають і гріють (В. Багірова).
2. діал. Доглядати, піклуватися (найчастіше про свійських тварин, господарство).
В той же момент чує [Олекса], що вже не міг би так мирно осісти, маржинку кутати (Г. Хоткевич);
Як Михайло піде до рекрутів, і він побачить, що нема кому все кутати, він поправиться (О. Кобилянська).
Словник української мови (СУМ-20)