кутик

КУ́ТИК, а, ч.

1. Зменш. до кут.

Обережно, щоб не забруднити папірця, Надя взяла його за кутики й почала читати (Д. Ткач);

Це була звичайна носова хусточка, обшита по краях червоною заполоччю, в кутику два кетяги червоної калини (Григорій Тютюнник);

Коли гнівався, починав посмикуватися кутик лівої губи (Ю. Мушкетик);

Очi її нарештi зблиснули, голос цiлком вирiвнявся й у кутиках вуст означилася гiрка складка (І. Роздобудько);

Лилик сидів тихо в своєму кутику, ні за чим він не жалкував, та нічого й не бажав (Леся Українка);

– А я мушу заздалегідь шукати собі теплого кутика на зиму (І. Франко);

Завтра їду оглядати Помпею і кращі кутики Неаполя (М. Коцюбинський).

2. спец. Металевий, дерев'яний або пластиковий виріб, який використовують у будівництві та ремонтних роботах для оброблення кутів.

Ущільнювальні кутики використовують для захисту від проникнення води і вологи (із журн.);

Декоративні дерев'яні кутики з будь-якого дерева та будь-якого кольору можна оздобити різьбою (із журн.).

Значення в інших словниках

1. кутик — ку́тик іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. кутик — (у кімнаті) кут, д. вугол; (сімейний) житло, притулок, вогнище; (села) кінець; (певний терен) місцевість, сторона, область; (глухий) закуток.  Словник синонімів Караванського
3. кутик — -а, ч. Зменш. до кут.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. кутик — КУ́ТИК, а, ч. Зменш. до кут. Два кутики зеленої петлиці, Пружнастий ремінь щільно стиснув стан (Бажан, Вибр., 1940, 172); Обережно, щоб не забруднити папірця, Надя взяла його за кутики й почала читати (Ткач, Плем’я..  Словник української мови в 11 томах
5. кутик — Кутик, -ка м. ум. отъ кут. Желех.  Словник української мови Грінченка