кутик

КУ́ТИК, а, ч.

1. Зменш. до кут.

Обережно, щоб не забруднити папірця, Надя взяла його за кутики й почала читати (Д. Ткач);

Це була звичайна носова хусточка, обшита по краях червоною заполоччю, в кутику два кетяги червоної калини (Григорій Тютюнник);

Коли гнівався, починав посмикуватися кутик лівої губи (Ю. Мушкетик);

Очi її нарештi зблиснули, голос цiлком вирiвнявся й у кутиках вуст означилася гiрка складка (І. Роздобудько);

Лилик сидів тихо в своєму кутику, ні за чим він не жалкував, та нічого й не бажав (Леся Українка);

– А я мушу заздалегідь шукати собі теплого кутика на зиму (І. Франко);

Завтра їду оглядати Помпею і кращі кутики Неаполя (М. Коцюбинський).

2. спец. Металевий, дерев'яний або пластиковий виріб, який використовують у будівництві та ремонтних роботах для оброблення кутів.

Ущільнювальні кутики використовують для захисту від проникнення води і вологи (із журн.);

Декоративні дерев'яні кутики з будь-якого дерева та будь-якого кольору можна оздобити різьбою (із журн.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me