кутик
КУ́ТИК, а, ч. Зменш. до кут.
Два кутики зеленої петлиці, Пружнастий ремінь щільно стиснув стан (Бажан, Вибр., 1940, 172);
Обережно, щоб не забруднити папірця, Надя взяла його за кутики й почала читати (Ткач, Плем’я.., 1961, 132);
Старому задрижало щось коло кутиків уст (Коб., II, 1956, 84);
Лилик сидів тихо в своєму кутику, ні за чим він не жалкував, та нічого й не бажав (Л. Укр., III, 1952, 474);
— А я мушу заздалегідь шукати собі теплого кутика на зиму (Фр., IV, 1950, 39);
Завтра їду оглядати Помпею і кращі кутики Неаполя (Коцюб., III, 1956, 271).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- кутик — ку́тик іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- кутик — (у кімнаті) кут, д. вугол; (сімейний) житло, притулок, вогнище; (села) кінець; (певний терен) місцевість, сторона, область; (глухий) закуток. Словник синонімів Караванського
- кутик — -а, ч. Зменш. до кут. Великий тлумачний словник сучасної мови
- кутик — КУ́ТИК, а, ч. 1. Зменш. до кут. Обережно, щоб не забруднити папірця, Надя взяла його за кутики й почала читати (Д. Ткач); Це була звичайна носова хусточка, обшита по краях червоною заполоччю, в кутику два кетяги червоної калини (Григорій Тютюнник)... Словник української мови у 20 томах
- кутик — Кутик, -ка м. ум. отъ кут. Желех. Словник української мови Грінченка