куць
КУЦЬ, я, ч., розм.
Про нечисту силу.
Ухопив куць дівку та й носиться (В. Малик).
(1) Куць... куць, спол. розділовий, діал. – або... або.
– Уже ж вона мені отут сидить в печінках, Ся річка! – рибалка став казать. – Куць виграв, куць програв, ось слухай лишень, жінко: Піду я до Сули скажену позивать! (Є. Гребінка).
Словник української мови (СУМ-20)