кібчик
КІ́БЧИК, а, ч.
Те саме, що кі́бець.
Кібчики, неначе гвоздиком прибиті, на однім місці махають крильцями, виглядаючи добичу (О. Стороженко);
В небі гуляли тужливі кібчики й шуліки (М. Івченко);
На бабу кібчик сів, бо ніде, .. і полетів шукать поснідать (М. Вінграновський);
Пташки над головою пурхають, коники в траві цвіркочуть, в піднебессі кібчик кигиче (П. Запаренко);
* У порівн. Голова застиг за столом, мов кібчик, зіркий, крутошиїй, весело насторожений (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)