кібчик
КІ́БЧИК, а, ч. Зменш. до кібе́ць.
Кібчики, неначе гвоздикам прибиті, на однім місці махають крильцями, виглядаючи добичу (Стор., І, 1957, 333);
*У порівн. Голова застиг за столом, мов кібчик, зіркий, крутошиїй, весело насторожений (Гончар, Новели, 1954, 89).
Словник української мови (СУМ-11)