кійло
КІ́ЙЛО, а, с., розм.
Ковила.
Часом і межи кропивою росте кійло (приказка);
Лиш виб'є прузлик дріж тонку у кійло волосінне – на самовпевненім ціпку проб'ється брость осіння (П. Мовчан);
* У порівн. Погляд був соколиний, а ус такий, що вітер маяв їм [ним], як кійлом (Марко Вовчок).
Словник української мови (СУМ-20)