кільчик
КІ́ЛЬЧИК, а, ч.
Стебло рослини на початку його розвитку з насіння, кореневища, цибулини, бульби; паросток.
І, ніби на вечірню знаду, прийшла сосниця прямо з саду і кільчиком своїм зеленим чомусь націлюється в мене (П. Мовчан);
А може, зернина крізь лід Ще бачить і сонце, і небо, і світ, Та кільчик не може пустити вона, Бо скиба із льоду чистенька, ясна Стискає безжально (Д. Павличко);
Вивчено зміни ліпідного складу різних органів кільчиків кукурудзи в процесі низькотемпературного загартування на ранньому етапі онтогенезу (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)