1. Словник української мови у 20 томах

кільчик

КІ́ЛЬЧИК, а, ч.

Стебло рослини на початку його розвитку з насіння, кореневища, цибулини, бульби; паросток.

І, ніби на вечірню знаду, прийшла сосниця прямо з саду і кільчиком своїм зеленим чомусь націлюється в мене (П. Мовчан);

А може, зернина крізь лід Ще бачить і сонце, і небо, і світ, Та кільчик не може пустити вона, Бо скиба із льоду чистенька, ясна Стискає безжально (Д. Павличко);

Вивчено зміни ліпідного складу різних органів кільчиків кукурудзи в процесі низькотемпературного загартування на ранньому етапі онтогенезу (з наук. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кільчик — кі́льчик іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. кільчик — -а, ч. Стебло рослини на початку його розвитку з насіння, кореневища, цибулини, бульби; паросток. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. кільчик — КІ́ЛЬЧИК, а, ч. Стебло рослини на початку його розвитку з насіння, кореневища, цибулини, бульби; паросток. Словник української мови в 11 томах
  4. кільчик — Кільчик, -ка м. ум. отъ кілець. Словник української мови Грінченка