кільчитися
КІ́ЛЬЧИТИСЯ, иться, недок.
Пускати кільчики, паростки; проростати.
Спасибі, що росте трава і що душа жива, і що біліє голова, і кільчиться трава (В. Стус);
Маленьке пшеничне зерно кільчиться рожевим, мов дитяче личко, зубчиком (П. Загребельний);
Дідько слухав, як під містом свавільно пружиться, кільчиться паростя [парость], як проростає воно крізь асфальтово-кам'яну скоринку (В. Дрозд);
Відчув [Петро] прохолодний, але виразний подих землі – в ній ось-ось почне кільчитися кинуте з осені насіння (Валерій Шевчук);
У горіхів ліщини протягом короткого часу зберігається здатність кільчитися (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)