кіннота

КІННО́ТА, и, ж., збірн.

Рід сухопутних військ, у якому для бойових дій та пересування використовували верхових коней; кавалерія.

– Тут, на Пиляві, такі болота, що нашій кінноті неможливо битись... (А. Кащенко);

Козацькі полки стрімливо вдарили на королівський табір, польська кіннота затримала козаків (Р. Іваничук);

Військо рухалось похідним маршем, попереду розвідка, далі козацька кіннота, за нею обози й піші загони (В. Чемерис);

Всі повискакували надвір і побачили, що лісництво оточила ворожа кіннота (В. Шкляр).

Значення в інших словниках

1. кіннота — кінно́та іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. кіннота — див. КАВАЛЕРІЯ.  Словник синонімів Караванського
3. кіннота — -и, ж., збірн. Кінне військо; кавалерія.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. кіннота — КІННО́ТА, КАВАЛЕ́РІЯ, КОМО́ННИЦЯ заст. Колони партизанських загонів з обозом та кіннотою розтяглися на багато кілометрів (П. Воронько); Дійсну військову службу він служив у кавалерії (В. Кучер); Пан підкоморій дав останній свій наказ, І рушила вперед комонниця ураз (переклад М. Рильського).  Словник синонімів української мови
5. кіннота — Кінно́та, -ти, -ті  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. кіннота — КІННО́ТА, и, ж., збірн. Кінне військо; кавалерія. [Хмельницький:] Дивись. Тут в лісі Тугай-Бей з ордою і наша кіннота (Корн., І, 1955, 242); В огненному блиску шабель летіла не раз на ворога червона кіннота (Цюпа, Україна.., 1960, 240).  Словник української мови в 11 томах