кінцівка
КІНЦІ́ВКА, и, ж.
1. Заключна частина літературного або музичного твору, а також узагалі заключна частина чого-небудь.
Не можна ж, щоб роман так кволо закінчити. Потрібна така кінцівка, щоб читачеві в останній раз трохи нерви подратувати. На те ж воно й є, красне письменство, – на псування нервів... (Д. Бузько);
Працюючи над оповіданням “Сім мішків”, я ніяк не міг знайти кінцівки – виходило дуже солодко (О. Донченко);
І. Франко майстерно користується казковим прийомом зачинів і кінцівок (з наук. літ.);
Наші гравці переконливо виглядали навіть у кінцівках матчів, а це свідчить про їхню добру підготовку, яку заклали наставники клубних команд (з газ.);
// Закінчення слова.
Він швидко говорив, ковтаючи кінцівки (Б. Антоненко-Давидович).
2. анат. У людини й тварин – частина тіла, що служить головним чином для пересування або хапання (нога, рука і т. ін.).
У хордових тварин кінцівки можуть бути непарними й парними (з наук. літ.);
Шкутильгали на милицях солдати в жовтих халатах, гріючи свої покалічені кінцівки на щедрому сонці (П. Панч);
– Чим досягається політ? Політ досягається активним маханням усіх кінцівок [у птахів] (В. Нестайко);
Ондатра намагалася круто повернути назад, але нижні кінцівки, очевидно, уже заплутались у сітці (О. Чорногуз);
В тому просторі проявлялися напіврозмиті постаті – не було в них ані голів, ні кінцівок (Валерій Шевчук).
3. Графічна прикраса в кінці книжки, розділу і т. ін.
Самобутні художники .. дали багато тисяч оригінальних малюнків для оформлення книг – для обкладинок, форзаців, заставок, кінцівок (І. Волошин);
У ювілейному виданні повісті “Тіні забутих предків” більшість малюнків розташовані як заставки або кінцівки до певного розділу (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)