лаба
ЛА́БА¹, и, ж., діал.
Лапа (у 1 знач.).
Хапаєся [хапається] лабами за коріння, нюхає і ричить [ведмідь], так ричить, мов розгніваний п'яниця (І. Франко);
Звір стояв нерухомо, врешті переставив одну лабу, далі другу і трошки присунувся до Остапа (М. Коцюбинський);
Собака тим часом сидів і гордо держав перо у правій лабі, як який пан (Б. Лепкий);
– То як же це ти сам в таку даль подавси [подався]? Таж ту [тут] легко господареві Глибокої Дебри в лаби попасти!.. (П. Колесник).
Словник української мови (СУМ-20)