лащитися
ЛА́ЩИТИСЯ, щуся, щишся, недок.
1. Те саме, що ла́ститися 1.
Костя лащиться до мене, гладить мене по грудях, посміхається влесливо, запобігливо (В. Винниченко);
Обхопила йому [чоловікові] ноги і плакала – плакала нестримно і лащилась, як теля до матері (Ю. Яновський);
– Мамочко! Я піду до бабусі.., – лащилася Тамара. – Хіба не пустиш? (А. Хижняк);
* Образно. Учора тут ще басувало літо, Тепер дивися: молода зима! І стежка вже не лащиться під ноги (М. Вінграновський);
Плинула [ріка] широкою зеленою долиною зі сторони північної, й раптом круто повертала під високу гору, й лащилася до неї, й гризла у повінь кручу (Ю. Мушкетик).
2. Виявляти прив'язаність до людини (про тварин, птахів).
Розумний звір підбіг до свого господаря і почав лащитися до нього (І. Франко);
Воно вже й величеньке [лисеня]. Кинулося до свого господаря, скавчить стиха, лащиться (О. Копиленко);
Собака .. роздивився, що то сам Оверко був, радісно завищав, засоромлено замахав хвостом, лащився (К. Гордієнко);
Уявіть собі моє здивування, коли цей голуб теж підлетів до мене й почав лащитися, майже цілуючи мене дзьобом (В. Владко).
3. Лестощами домагатися чиєї-небудь прихильності; підлещуватися.
Він іноді і лащиться до мене, та ненависне мені його те підлабузнювання (Панас Мирний);
Боялися чоловіка, що землі комнезамам роздавав, і лащилися та піддобрювалися до Мар'яни – не пособилося (Г. Косинка);
Дівчата насмішкувато переморгувались: лащиться прикажчик до Олени (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)