лебедиця
ЛЕБЕДИ́ЦЯ, і, ж.
1. Самиця лебедя (у 1 знач.).
– Я не лебідь, а лебедиця. Я князівна, – промовила до Юрка лебедиця людською мовою (І. Нечуй-Левицький);
Лебедиця змахнула дужими крильми, вихопила Завергана з води й понесла над рікою... (Д. Міщенко);
* У порівн. Вся вона була якась внутрішньо чиста, мов лебедиця (О. Гуреїв);
Здавалося, що вона .. летить, мов лебедиця, назустріч своєму відчаю (Р. Іваничук);
Як господиня й мати, що всьому дає раду та совіт, вона за стіл не сідала, а плавала, як лебедиця, то в хатину, то в комору та все подавала страви на стіл, що їх не було куди й ставити (Григорій Тютюнник);
Здавалося, що вона не біжить, а летить, мов лебедиця, навстріч своєму відчаю (Р. Іванченко).
2. перен. Про жінку.
Юнак знову побіг до сердечної лебедиці, став стукати в двері. Пролунало те саме запитання: “Хто там? Що за гість?” (з казки);
Дві зегзиці-лебедиці, з яких одній ледь за сорок, іншій – сорок незадовго. Котрась із них одружена, котрась ні, але котра саме, я забув (Ю. Андрухович).
Словник української мови (СУМ-20)