легат
ЛЕГА́Т¹, а, ч.
1. У стародавньому Римі – намісник імператора в провінції в період принципату.
[Аврелія:] Мати завтра збирається в Єгипет, бо вітчим від цезаря туди легатом їде (Леся Українка);
Помічними урядовцями при преторі були квестор і легат та нижчі функціонери (І. Крип'якевич);
В місто прибули частини мезійської армії під командуванням легата (намісника) Нижньої Мезії Плавтія Сільвана (з наук. літ.).
2. Дипломатичний представник Папи Римського; нунцій.
Єзуїт Посевін, легат папський, перший начав [почав] унію в Україні (Т. Шевченко);
У Констанці зібрано буде собор. Ми з найсвятішим папою послали легата Гебгарда, аби він подбав про влаштування собору (П. Загребельний);
Герцоґ схвалив рішення сина і разом з архієпископом та падре Антоніо подався зустрічати папського легата (О. Авраменко, В. Авраменко).
ЛЕГА́Т², у, ч.
Покладання спадкодавцем (заповідачем) на спадкоємців обов'язку по виконанню певних дій на користь третьої особи, названої в заповіті.
Покладання виконання певних обов'язків на спадкоємця називається заповідальним відказом, або легатом (з навч. літ.);
Заповідальний легат – умова, яку повинен виконати одержувач, щоб вступити у свої права (із журн.);
В легаті переважно обумовлюється доручення сплатити якійсь особі певну суму або передати їй певне майно (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)