легкодумний
ЛЕГКОДУ́МНИЙ, а, е.
1. Те саме, що легкова́жний.
Щоб здаватись молоденькою, трохи легкодумною дівчиною і підійти під стать простих дівчат, вона одірвала найбільшу оргинію і кинула нею згори на Лемішковського (І. Нечуй-Левицький);
Слухає його поважно, мов професора, склавши руки: не хотілось би, щоб він подумав, що має перед собою легкодумну слухачку (Олена Пчілка);
Скільки разів нерозважливий, легкодумний вислів, наказ чи заборона вводили заколот у викінчену гармонію думок, чинили зайву метушню, непотрібне сум'яття в спокійнім сні ще несвідомих бажань (Б.-І. Антонич);
Покинута самолюбною і легкодумною матір'ю, залишена на батька, якого скоро не стало, .. вона зростала, міцніючи у випробуваннях сирітського дитинства (М. Бажан).
2. Те саме, що безтурбо́тний 1.
В очах не було дівочої легкодумної безжурності (Леся Українка);
І досить легкодумне розставання, Де не лилися сльози у рукав (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)