легкодухо
ЛЕГКОДУ́ХО.
Присл. до легкоду́хий.
Я б воліла нічого не знати, нічого не вирішувати. Просто отримати Іскру, і квит. Знаю, ще звучить легкодухо, не по-відьомському (О. Авраменко);
Ледачiсть – суєту благословить. Пiддатись легкодухо ми не проти, та вiчний поклик i жага – робота! Ім'я життя, обличчя справжня мить. (С. Йовенко);
Проклинав [Софрон] сам себе за те, як легкодухо полестився на звабну казку... (Н. Рибак);
Після того, як розкрито Денисові карти, спілкувати з ним було б легкодухо (С. Добровольський).
Словник української мови (СУМ-20)