ледве-ледь
ЛЕ́ДВЕ-ЛЕ́ДЬ, присл.
Те саме, що ле́две-ле́две.
І гордо розвалився в фаетоні. Якого шкапи ледве-ледь тягли (М. Рильський);
Ніс так ледве-ледь каблучком у неї був (М. Малиновська);
З-під пластмасово нетривкого ледве-ледь пробивалось далеке, щось про шаблю та степ широкий... (Б. Олійник);
Вуста прошепотіли так, що він ледве-ледь розчув (Валерій Шевчук).
Словник української мови (СУМ-20)