лежа
ЛЕ́ЖА, і, ж.
1. рідко. Лежання.
З спання не купить коня, а з лежі не справить одежі (Номис).
2. Постій, квартирування військ звичайно взимку.
– З Низу на домівку йдемо. – З Низу? Так рано на лежі розходитися? (Іван Ле);
Неспокій пов'язаний з упровадженням до країни німецьких найманців і призначенні по добрах шляхетських лежі для цих військ (П. Загребельний);
Палій не церемонився й зі шляхтою сусідніх із його полком околиць; він розставляв своїх козаків на лежі (квартири) по шляхетських маєтках (з наук. літ.).
3. діал. Тяжка хвороба, при якій лежать, у постелі.
І він просить Бога, щоб не дав йому гнилої лежі, і виглядає смерті, як рідної мами (Марко Черемшина);
Умирати би кожному, смерть не страшна, але довга лежа – ото мука (В. Стефаник);
Лежав отак, мучився своєю лежею (П. Козланюк);
Оклигав Лесь, вийшов з лежі (І. Нижник);
Я тяжко слабий інвалід першої групи. І щоб жінка працювала два дні, а два дні в домі, щоб мене дотримати такого слабого, щоб була при моїй лежі (М. Матіос).
Словник української мови (СУМ-20)