лежма
ЛЕ́ЖМА, присл., розм.
Те саме, що ле́жачи.
Кинулись і ми з батьком. Приволокли додому чомусь панську шафу. А вона така здоровенна була, що ледве лежма вміщалась у нашій хаті (з переказу);
На подвір'ях і кошарах ремигали лежма воли (О. Довженко);
Мирон ушивав стріху лежма (Б. Харчук);
Не забути [Лесі] останнього консиліуму в Києві, після якого оце три місяці лежма провалялася в ліжку (М. Олійник);
Нарубані бучки лежма скиртувалися у викопаних ямах, обкладалися дерном, а затим у дірку пхали солом'яне перевесло й підпалювали (М. Дочинець).
Словник української мови (СУМ-20)