лейбик
ЛЕ́ЙБИК, а, ч., діал.
Чоловічий або жіночий короткий верхній одяг без рукавів.
Жінка висмикнула вати з свого старого лейбика й дала Дрімайлові (І. Нечуй-Левицький);
Гончаренко .. показав мені складені на лаві шовкову добру хустку, лейбика, спідничку й інші речі міщанського жіночого вбрання (Л. Старицька-Черняхівська);
Він був у довгому лейбику до колін, в хромових чоботях (В. Кучер);
У плечi впирався молодецький чорноморський вiтрище, продуваючи шинелю, Левадишин лейбик i сорочку, яка, одначе, прилипла до тiла, зволожена потом (Р. Андріяшик);
По сніданкові вдягнув чисту сорочку, нового лейбика, бриля, намастив чоботи, гребінцем розчесав вуса (Ю. Хорунжий);
// Частина чоловічого костюма; жилет.
З'явився відомий на весь город ефенді Мустафа, у чорній візитці, рябому лейбику (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)