леститися
ЛЕСТИ́ТИСЯ, лещу́ся, лести́шся, недок.
1. до кого, коло кого. Ніжно горнутися, виявляти ласку до кого-небудь; ластитися.
Хотіла було [мати] сваритись на дочку,. так та ж як узяла коло неї леститись, і приговорювати, і розважати її (Г. Квітка-Основ'яненко);
Лестячися до батька, мов кіточка, вона пішла з ним у покої (І. Франко);
Вона Катруся змалечку була тихою та привітною, любила леститися та голубитись до матері... (А. Дімаров).
2. перен. Лестощами, догідливістю намагатися привернути до себе чиюсь увагу, добитися чийого-небудь довір'я або замаскувати свої підступні думки, наміри.
[Роман:] Я не хочу ні леститися, ні умизгатися, щоб таким побитом зменшити свою провину... (М. Кропивницький);
– Мені здається, що темні є замисли греків, а подвійним їх язик. Цей посол недарма позичав очей у собаки і лестився на всі лади, що аж огидно було його слухати (Юліан Опільський);
Яка з вас хазяєчка, паніматко!.. лестивсь до неї становий (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)