лиховісний

ЛИХОВІ́СНИЙ, а, е.

Який свідчить про наближення, початок якого-небудь лиха, нещастя.

Щось лиховісне було в гарячім повітрі кав'ярні (М. Коцюбинський);

Як у давній пісні Шепнули Бондарівні лиховісні, Та мудрі люди: “Дівчино! Втікай!” (М. Рильський);

То не буря-громовиця скаженіє і лютує, ой, не круки лиховісні небо всіяли хрестами, – то чужинці йдуть ордою (О. Гуреїв);

З усіх боків людину оточувала невідомість лиховісна і незбагненна (В. Малик);

Видовище позаду було просто сумне, й, щоб не піддаватися тим лиховісним знакам, Володимир зострожив буланого коня (І. Білик);

// Який виражає лихі, ворожі наміри щодо кого-, чого-небудь.

Мовчазний і похмурий, з блідим нервовим обличчям, він рідко коли підводив очі – чорні, з лиховісним вогником (М. Коцюбинський);

Дехто вже скоса став поглядати на нього [Калинку], й промовлене було лиховісне слово... (А. Дімаров);

– Вона знов глянула на нього своїми трохи лиховісними очима, аж стало страшно (П. Загребельний);

// Який викликає страх, тривогу.

При місяці оглядали ханський палац, і парк, і оту лиховісну Соколину вежу, куди вкидали дівчат-полонянок (О. Гончар);

* Образно. Своїм лиховісним крилом війна торкнулася кожної української сім'ї (з газ.).

Словник української мови (СУМ-20)