лихолітній
ЛИХОЛІ́ТНІЙ, я, є.
Стос. до лихоліття.
Вірили ми свято, Вірили без міри: І любові-ласці, І бабиній казці. Та припала інша Пора лихолітня: Віру в нас убили (П. Грабовський);
В ті лихолітні роки тисячі й тисячі козацьких голів падали в ковилу та пирії, якими поросли українські поля (Ю. Мушкетик);
На усе воля Божа, полюбляла казати його матір. А де ж тут, у лихолітньому млині цьому, воля Його? (В. Дрозд);
Та велика мудрість, краса й ліричність, що їх закладено в пісні, не маліють, не затухають у ній ні в часи урочні, ні в лихолітні (з публіц. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)