лицарство
ЛИ́ЦА́РСТВО, а, с.
1. Збірн. до ли́цар.
Співай нам, дідусю, про славне лицарство, Що водить, бувало, хоробрі полки (П. Куліш);
Король Едвард не сподівавсь Шотландського повстання, Його лицарство розійшлось Уже на спочивання (Леся Українка);
Хіба одні вуличники, що валялися по зарінках, слухали ще барабанщика, як бив у барабан і об'ясняв [пояснював], що вельмидостойний чужинець, посол німецького владики, шукає наємного лицарства до хрестоносного походу (К. Гриневичева);
А скільки там панства, магнатів, лицарства!.. (Н. Королева);
На старих, бризками сивої піни окутаних Дніпрових порогах спочиває слава древнього козацького лицарства (В. Собко);
Любительська кіноплівка Берестецького збереже й для наступних правопорушницьких поколінь славетну подію цього дня, напружений турнір шкільного лицарства (О. Гончар);
* У порівн. Вмирала стара форма, як лицарство, як запорожці. По таємних лабіринтах мистецтва вітер із незнаного краю (М. Хвильовий).
2. Діяльність, поведінка, звички й манери лицаря.
Запорозьке товариство, пригадуючи правдиву душу, завзяття й лицарство свого старого кошового отамана, поховало його урочисто з мушкетною та гарматною пальбою (А. Кащенко);
Лицарські повинності гірше [від] ярма, ти скинуть їх хочеш тепер, та дарма! У кров переходить лицарство! (Леся Українка);
– Ну, де тепер нам до того лицарства, – обізвалась Корківська. – Лицарство тепер зовсім вийшло з моди (М. Івченко);
Рано вмерла в Юрка сентиментальна дитяча уява про лицарство (В. Козаченко);
– А твій шарм, ніжність, лицарство де поділися? – з болем запитала жінка (О. Бердник).
Словник української мови (СУМ-20)