лицарський
ЛИ́ЦА́РСЬКИЙ, а, е.
1. іст. Стос. до лицаря (у 1, 2 знач.).
Годі, вовці-сіроманці, Труп лицарський рвати (П. Куліш);
Так ото як ми виїхали, лицарським звичаєм, до тієї валки... (Д. Мордовець);
– Страхиня над'їхав, – грізним словом визиває турчина на лицарський герць (І. Франко);
У дитячі любі роки, Коли так душа бажала Надзвичайного, дивного, Я любила вік лицарський (Леся Українка);
– Благослови, мати, дітей своїх! – сказав Бульба .. – Моли Бога, щоб воювали хоробро, щоб боронили честь лицарську (О. Довженко);
“Козаки” – назва войовничого, лицарського елементу нашого народу... (О. Бердник).
2. перен. Вихований і підкреслено чемний; благородний (у 1 знач.).
[Ялина:] Прости ж мене за те, що горе тобі причинила і чесній лицарській душі твоїй несамохіть уразу тяжкую зробила (І. Карпенко-Карий);
На кожний лист вона уперто допоминалась одповіді, довгої, палкої, повної неземних почувань і лицарського духу (М. Коцюбинський);
Він був старший син королів .. гарний їздець, чоловік лицарський (М. Грушевський);
Ріхтер своїм лицарським ставленням до музики навчив виконавців працювати й думати (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)