лицарський
ЛИ́ЦА́РСЬКИЙ, а, е.
1. іст. Стос. до лицаря.
У дитячі любі роки, Коли так душа бажала Надзвичайного, дивного, Я любила вік лицарський (Л. Укр., І, 1951, 152);
— Благослови, мати, дітей своїх! — сказав Бульба.. — Моли бога, щоб воювали хоробро, щоб боронили честь лицарську (Довж., І, 1958, 225);
Страхиня над’їхав, — грізним словом визиває турчина на лицарський герць (Фр., XVI, 1955, 16).
2. перен. Вихований і підкреслено чемний; благородний (у 1 знач.).
[Ялина:] Прости ж мене за те, що горе тобі причинила і чесній лицарській душі твоїй несамохіть уразу тяжкую зробила (К.-Карий, II, 1960, 94);
На кожний лист вона уперто допоминалась одповіді, довгої, палкої, повної неземних почувань і лицарського духу (Коцюб., І, 1955, 406).
Словник української мови (СУМ-11)