лишень
ЛИШЕ́НЬ¹, част.
1. спонук. Уживається при дієслівних формах наказ. сп.
– Ся річка каторжна! – Рибалка став казать. – Куць виграв, куць програв, ось слухай лишень, жінко: Піду я до Сули скажену позивать! (Є. Гребінка);
– Агов, хлопцi й дiвчата! Слухайте лишень сюди! Буду вiршу проказувати (Б. Грінченко);
[Пріська:] Подай, лишень, дочко, свитку, я трохи полежу (С. Васильченко);
Згадаймо лишень про депортацію вчених з Києво-Могилянської академії до Санкт-Петербурга за вказівкою Петра І (з газ.);
// підсил., спонук. Уживається при дієслівних формах наказ. сп. та сл. ну (ану), бо.
– Так ну лишень, понюхаймо кабаки (Г. Квітка-Основ'яненко);
Дід підвів голову. – А вийди лишень, що там таке (С. Черкасенко).
2. обмеж. Уживається для виділення, обмеження чого-небудь у знач. тільки.
Я хтів лишень сказати, що ви задарма на мене вергли підержіння (підозріння) і що я в тій справі, Бог свідок, нічо не винен! (І. Франко);
Хата Оском'юка складалася лишень з одної кімнати й сіней (Л. Мартович);
Кум .. взявся наново вичисляти добрі прикмети Стецевої Гапки. Та лишень добрі! (Б. Лепкий);
Люблю пісні мойого [мого] краю, Та не спинюсь на тім лишень: З любов'ю вухо привертаю До братніх на землі пісень (М. Рильський);
// Уживається у знач. тільки-но.
Лист Ваш .. не застав мене в Вінниці, через що я, мандруючи по Бессарабії, одібрав його лишень сими днями (М. Коцюбинський);
Лишень сьогодні вирушаємо в похід (А. Дімаров).
ЛИШЕ́НЬ², спол., обмежувальний.
Уживається у знач. тільки.
– Ач який [кіт], – умлівала бабуся, – лишень не заговорить (В. Підмогильний);
Колись царі йому [Т. Шевченкові] бажали долі – Труїли душу трутою неволі, Лишень живим не встигли розп'ясти! (А. Малишко);
На мій погляд, немає нічого гіршого за святенництво, яке, на словах дбаючи про благопристойність та чистоту помислів, поганить усе, до чого лишень торкнеться його смердюче дихання (О. Авраменко, В. Авраменко).
Словник української мови (СУМ-20)