лишень

ЛИШЕ́НЬ¹, част.

1. спонук. Уживається при дієслівних формах наказ. сп.

– Ся річка каторжна! – Рибалка став казать. – Куць виграв, куць програв, ось слухай лишень, жінко: Піду я до Сули скажену позивать! (Є. Гребінка);

– Агов, хлопцi й дiвчата! Слухайте лишень сюди! Буду вiршу проказувати (Б. Грінченко);

[Пріська:] Подай, лишень, дочко, свитку, я трохи полежу (С. Васильченко);

Згадаймо лишень про депортацію вчених з Києво-Могилянської академії до Санкт-Петербурга за вказівкою Петра І (з газ.);

// підсил., спонук. Уживається при дієслівних формах наказ. сп. та сл. ну (ану), бо.

– Так ну лишень, понюхаймо кабаки (Г. Квітка-Основ'яненко);

Дід підвів голову. – А вийди лишень, що там таке (С. Черкасенко).

2. обмеж. Уживається для виділення, обмеження чого-небудь у знач. тільки.

Я хтів лишень сказати, що ви задарма на мене вергли підержіння (підозріння) і що я в тій справі, Бог свідок, нічо не винен! (І. Франко);

Хата Оском'юка складалася лишень з одної кімнати й сіней (Л. Мартович);

Кум .. взявся наново вичисляти добрі прикмети Стецевої Гапки. Та лишень добрі! (Б. Лепкий);

Люблю пісні мойого [мого] краю, Та не спинюсь на тім лишень: З любов'ю вухо привертаю До братніх на землі пісень (М. Рильський);

// Уживається у знач. тільки-но.

Лист Ваш .. не застав мене в Вінниці, через що я, мандруючи по Бессарабії, одібрав його лишень сими днями (М. Коцюбинський);

Лишень сьогодні вирушаємо в похід (А. Дімаров).

ЛИШЕ́НЬ², спол., обмежувальний.

Уживається у знач. тільки.

– Ач який [кіт], – умлівала бабуся, – лишень не заговорить (В. Підмогильний);

Колись царі йому [Т. Шевченкові] бажали долі – Труїли душу трутою неволі, Лишень живим не встигли розп'ясти! (А. Малишко);

На мій погляд, немає нічого гіршого за святенництво, яке, на словах дбаючи про благопристойність та чистоту помислів, поганить усе, до чого лишень торкнеться його смердюче дихання (О. Авраменко, В. Авраменко).