лишень

ЛИШЕ́НЬ¹, част.

1. спонук. Уживається при дієсловах звичайно наказ. сп.

[Пріська:] Подай, лишень, дочко, свитку, я трохи полежу (Вас., III, 1960, 77);

— Слухай, лишень, що я тобі скажу… Чи не пішов би ти, гей, до мене гарбичем? (Гончар, Таврія, 1952, 160);

// підсил., спонук. Уживається при дієсловах звичайно наказ. сп. та словах ну (ану), бо.

— Ану, лишень, виходь до гурту. Хіба ж у горі ховатися треба в куток? (Головко, II, 1957, 382);

— Так ну, лишень, понюхаймо кабаки (Кв.-Осн., II, 1956, 112).

2. обмежувальна. Уживається для виділення, обмеження чого-небудь у знач. тільки.

Хата Оском’юка складалася лишень з одної кімнати й сіней (Март., Тв., 1954, 275);

Люблю пісні мойого краю, Та не спинюсь на тім лишень: З любов’ю вухо привертаю До братніх на землі пісень (Рильський, І, 1956, 408);

// Уживається у знач. тільки-но.

Лист Ваш.. не застав мене в Вінниці, через що я, мандруючи по Бессарабії, одібрав його лишень сими днями (Коцюб., III, 1956, 120).

ЛИШЕ́НЬ², спол., обмежувальний. Уживається у знач. тільки.

Колись царі йому [Т. Шевченкові] бажали долі — Труїли душу трутою неволі, Лишень живим не встигли розп’ясти! (Мал., Полудень.., 1960, 94);

До неї [сталі] доторкнітеся лишень,. Вона аж заговорить під руками (Шпорта, Запоріжці, 1952, 12).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me