лобуряка
ЛОБУРЯ́КА, и, ч., зневажл.
Збільш. до ло́бур.
Ну, гляди ж менi, лобуряко, як протритиш грошi, то й додому не навертайся (В. Винниченко);
Хотів [Лобода] розгадати, якими ж доводами зумів цей лобуряка примусити Докію піти на злочин (Микита Чернявський);
– Що це таке, я тебе, лобуряко, запитую? Чого ти вмиваєшся в моєму тазу? (Ю. Мушкетик);
– Не бійся, княгине, я з тобою. Удвох ми вже витуримо того лобуряку (В. Чемерис);
– Дивіться, не забудьте й мене покликати, коли там теє... Бо візьму ломаку, то ноги поперебиваю! Ич, лобуряки! (Ю. Винничук);
* У порівн. Пріська .. гляне на Хіврю, як та грає зеленими очима, на Грицька, що спідлоба, мов лобуряка, світить своїми – і знову похилиться... (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)