лобуряка
ЛОБУРЯ́КА, и, ч., зневажл. Збільш. до ло́бур.
— Хай він не думає, що Сергій такий от лобуряка. Він до всякої роботи беручкий (Мушк., Чорний хліб, 1960, 46);
Сиволап скоса глянув на Савку. Здоровенний лобуряка, з розхристаними грудьми і чуприною на правому оці (Ткач, Плем’я.., 1961, 57);
Закрутився фашист клятий — Нікуди тікати, Закрутився окаянний, Бісів лобуряка (Укр. думи.., 1955, 498);
— А ви, лобуряки, оце так лекції вчите? — почав суворо гримати на школярів о. Лука (Вас., І, 1959, 122);
*У порівн. Пріська.. гляне на Хіврю, як та грає зеленими очима, на Грицька, що спідлоба, мов лобуряка, світить своїми — і знову похилиться… (Мирний, III, 1954, 27).
Словник української мови (СУМ-11)