ловець
ЛОВЕ́ЦЬ, вця́, ч.
1. Той, хто ловить рибу, звіра і т. ін.
На ловця і звір біжить (приказка);
Йде ловець, виносе [виносить] сітку, До землі його рука Нахиля тернову вітку І ладнає сторожка (Я. Щоголів);
– Двадцять чотири [тигри] живцем піймав для звіринців .. Ось який це стрілець і ловець (О. Довженко);
Не одному вже ловцю пси в пригоді стали, і мисливці хватку цю мертвою назвали (Д. Білоус);
Тепер не був я серед ловців, але й не хотів ставати посібником тих, супроти яких вони вибрались у ліс (Валерій Шевчук);
* Образно. Інстинкт досвідченого ловця душ підказував містерові Томазо, що на цього руського слід звернути увагу (П. Загребельний).
2. Те саме, що мисли́вець 1.
Ловці шатнули по гаях, Дались на полювання (П. Грабовський);
Розтеклись ловці по гаю, Полювали цілу днину, Та коли б вже вполювали Хоч на сміх яку пташину! (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)