лоскіт
ЛО́СКІТ¹, коту, ч.
1. Те саме, що лоскота́ння.
В одному кутку ще захлиналась якась [дівчина] сміхом, немов од лоскоту (А. Головко).
2. який, чого або в чому. Відчуття легкого нервового збудження, викликане дотиком до шкіри.
Опритомнів Андрій від неприємного лоскоту. Розкрив через силу повіки – над ним стояв Сергєєв і лив йому на обличчя воду з великої шкляної карафки (І. Багряний);
П'ючи, Тоня аж залилася, аж за груди потекло, і вона, втративши свою оту сторожкість, щиро, дзвінко засміялась від холодного водяного лоскоту (О. Гончар);
Павло пригинався, стискаючи в руках повід, і Кирик, проводжаючи його очима, власним підборіддям відчував лоскіт шовкового банта на голівці дівчинки (М. Циба);
Він теж зняв піджак, пожбуривши його куди попало, розстебнув сорочку, роззувся і, приахкуючи від лоскоту, обережно ступав по шорсткому шпориші (П. Загребельний);
* Образно. В передчутті занурення – тілами перебігає лоскіт насолоди, і на замшілих стінах виступають краплини сяйва (О. Забужко).
ЛО́СКІТ², коту, ч..
Шум, тріск.
З неба чорного упали та погасли зорі, впала з лоскотом смерека (Уляна Кравченко);
Саме в тій хвилині почувся був сварливий голос жіночий, лоскіт отвираних і запираних дверей [дверей, які зачиняють і відчиняють] (О. Кобилянська).
Словник української мови (СУМ-20)