лоскіт
Ло́скіт. Грюкіт, тріск, шум. Ліхтарня впала з великим лоскотом, а відтак ми утікли бігцем (Б., 1895, 12, 3); Жаден усьпіх мого житя не зробив мені більшої втіхи, як коли величезний дуб з лоскотом впав (Б., 1895, 4); Блискавиці летіли в смереки, розколювали без милосердя найкращі пні, а грім пробував розсаджувати гори. З таким лоскотом і гуком потрясав ними, неначеб хотів їх присилувати виступити зовсім із свого непохитного супокою (Коб., Битва, 42)
// пол. łoskot — грюкіт, тріск, шум.
Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст.