лоскіт
ЛО́СКІТ¹, коту, ч.
1. Те саме, що лоскота́ння.
В одному кутку ще захлиналась якась [дівчина] сміхом, немов од лоскоту (Головко, II, 1957, 95).
2. який, чого або в чому. Відчуття легкого нервового збудження, викликане дотиком до шкіри.
П’ючи, Тоня аж залилася, аж за груди потекло, і вона, втративши свою оту сторожкість, щиро, дзвінко засміялась від холодного водяного лоскоту (Гончар, Тронка, 1963, 34);
*Образно. По тілу проходить лоскіт тривоги (Багмуг, Записки.., 1961, 73).
ЛО́СКІТ², коту, ч., діал. Шум, тріск.
Недалеко нас ударив грім. З страшним лоскотом, мов ломилось у висоті над лісом, покотилось щось раз, другий і третій горами (Коб., III, 1956, 252);
З неба чорного упали та погасли зорі, впала з лоскотом смерека (У. Кравч., Вибр., 1958, 129).
Словник української мови (СУМ-11)