лузати
ЛУЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., що.
1. Розкушувати, розгризати, видобуваючи зернятко насіння, горіхів і т. ін.
Більша половина з їх [студентів] курила, лузала насіння, кусала горіхи, обсипаючи лушпинням чавунні східці й траву (І. Нечуй-Левицький);
Вони [озброєні люди] ходили незграбними ватагами без погонів, вільно сміялись, лузали насіння й курили цигарки (Б. Антоненко-Давидович);
Приблуди [Вовкулака, Ходя й Біжу], видно, зголодніли, що відразу заходилися лузати зернята (В. Шкляр).
2. Те саме, що лу́щити 1.
Лузати кукурудзу.
◇ (1) Як (мов, що, ні́би і т. ін.) насі́ння луза́ти (рідше лу́скати), перев з дієсл. – легко, просто (виконувати що-небудь, досягати чогось).
Їв [хлопець] їх [смажені кісточки], як лузають насіння – одну по одній (В. Барка);
Він змалку такий відчайдух. Це для нього ніби насіння лузати – красти. Що погано лежить, так і липне до його рук (В. Дрозд).
Словник української мови (СУМ-20)