лук
ЛУК, а, ч.
Ручна зброя для метання стріл, яка має вигляд стягнутої тятивою дуги.
Упав прострілений з лука джура (О. Бердник);
Прострілив би я вас з лука! Та з лука не палко! Положив би вічно спати, Та все чогось жалко! (С. Руданський);
Тільки тепер дівчина насмілилася підняти голову — крізь зелене листя вона побачила широку зігнуту спину із накинутою сірою шкурою, сагайдак зі стрілами й лук, приторочені до сідла, і зібраний кільцем довгий аркан (Д. Білий);
Ходив iз лiнькою [дядьо Павлусь], неначе тяг за собою рядно. Але зате часом як загориться, так ураз тугий, як лук, стане (В. Винниченко);
* У порівн. Слова натягувать, як луки, щоб вчасно збити на льоту нерозшифрованої муки невiдворотну німоту (Л. Костенко).
Стріля́ти / стре́лити (стрі́лити) із лу́ка (рога́тки і т. ін.) див. стріля́ти.
◇ (1) Як з лу́ка, зі сл. леті́ти, іти і т. ін. – дуже швидко, легко.
[Ярош:] Чудово, Любо! Чудово! [Шумейко:] Дивись, Андрію Васильовичу. Як з лука пішла [машина] (І. Микитенко);
Рудик шльогав [шмагав] коні лозиною і гукав: – Лети мені, кров чортова, як з лука! (Г. Косинка).
Словник української мови (СУМ-20)