лускіт
ЛУ́СКІТ, коту, ч.
Те саме, що лу́скання.
З лускотом одривались [од хвиль] довгі китиці піни і злітали догори (М. Коцюбинський);
Лиш тріскіт горючих хат та лускіт падаючих покрівель і стель було чути (А. Чайковський);
В конюшні заспокоїлося. Не чути було лускоту батогів, лиш скавулів хтось, як побитий пес (Б. Лепкий);
За кожним їх [громів] лускотом дерева похилялися в одну сторону, мовби присідали з перестраху (Б.-І. Антонич).
Словник української мови (СУМ-20)