лучатися
ЛУЧА́ТИСЯ, а́ється, недок., ЛУЧИ́ТИСЯ, чи́ться, док., діал.
1. з ким, кому і без дод. Траплятися (про яку-небудь подію, пригоду).
Гарувала [Домніка] невпинно, а як лучилася нагода, то простягала руку й за чужим добром (О. Кобилянська);
Тії пости лучалися доволі часто, бо панич, бувало, прийде пізно домів і на другий день лежить (Б. Лепкий);
Серйозні теж лучалися романи (М. Рильський);
Тодорка знала всі перепетії життя-буття квартирохазяйки. Їй лучилося щастя (Б. Харчук);
Звісно, не тільки багатством хоче Колпак йому дорівнятися – він не завагається простягти руку й по булаву, як тільки лучиться перша нагода (Р. Іваничук);
// тільки док. Статися.
Лучилася страшна буря, заторохкотіло небо громами (І. Муратов);
Мабуть, серед людей нове лучилось горе (П. Воронько);
Вагався Ігор і терзався доти, доки одного разу не трапилася з ним, не лучилася пригода (В. Чемерис);
// безос., із сполуч. що.
Іноді лучалося, що рідня невольника довідається, де він, і дасть за нього викуп, тоді невольника одпускали додому (М. Драгоманов);
Лучилося на його біду, що якраз на той час нарвався інспектор (С. Васильченко);
Не раз лучалося, що за двома священиками, котрі йшли з хрестами перед покійником, притаковувались слідком за першими марами носії ще з двома чи трьома (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо);
– В нинішньому сутінку ми нічого ще розгледіти не можемо. – Але коли вогонь просвітить нас – чи не може таке лучитися, що ми з вами станемо супротивниками (Р. Іваничук).
2. безос., з інфін., кому і без дод. Випадати (у 3 знач.).
Не плюй в колодязь: лучиться води напиться (Номис);
Кому лучалось бути в Умані на Софіївці літ тому з двадцять назад, той мусив завважити на гулянні за паном статного козака (А. Свидницький);
І певно, що кожний, кому лучалося мимо їхати та хатку удовину бачити, то, певно, собі думав: що то за малесечка хатиночка стоїть (Марко Вовчок);
Книш чудував усіх тими бумагами, які лучалося йому стрівати в поліції... (Панас Мирний).
3. кому і без дод. Потрапляти на очі.
Цариця Катерина нашим Дніпром пливла .. А котре село лучиться над Дніпром, то все своїм генералам дарувала (Ю. Яновський);
// Випадково бути наявним.
Коли б лучилося гарне місце хоч і за сто верстов од вас, то я не думаючи поїхала б туди (Л. Яновська).
Словник української мови (СУМ-20)