любимчик

ЛЮБИ́МЧИК, а, ч., розм., рідко.

Той, хто користується чиєю-небудь любов'ю, кому надають перевагу на шкоду іншим.

– Так оце син! Оце любимчик? Краще б ти малим був згинув! (Панас Мирний);

Бертон в свою чергу вивчав Сатіапала, підсвідомо почуваючи, що потрапив у виняткове становище любимчика (М. Дашкієв);

Дивний народ: все мають, у власних машинах розкатують [роз'їжджають], а все ще чогось їм треба .. Усе їм – золотим дощем: нагороди, лауреатства, любимчики народу (О. Гончар).

Значення в інших словниках

1. любимчик — люби́мчик іменник чоловічого роду, істота розм.  Орфографічний словник української мови
2. любимчик — див. коханий  Словник синонімів Вусика
3. любимчик — -а, ч. Те саме, що любимець.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. любимчик — УЛЮ́БЛЕНЕЦЬ (той, кого дуже люблять, цінують), ЛЮБИ́МЕЦЬ, УКО́ХАНЕЦЬ, ОБРА́НЕЦЬ поет., УЛЮ́БЛЕНИК рідше, ЛЮ́БЛЕНЕЦЬ рідше, ВИБРА́НЕЦЬ рідше; ФАВОРИ́Т (улюбленець знатної особи; спорт. — кращий спортсмен, улюбленець публіки); ПРОТЕЖЕ́ книжн.  Словник синонімів української мови
5. любимчик — ЛЮБИ́МЧИК, а, ч., розм. Той, хто користується чиєю-небудь любов’ю, кому надають перевагу на шкоду іншим. — Так оце син! Оце любимчик? Краще б ти малим був згинув! (Мирний, IV, 1955, 40).  Словник української мови в 11 томах