любовник
ЛЮБО́ВНИК, а, ч., рідко.
Те саме, що коха́нець 1.
– А вчора .. де була? – У любовників. Тут їх у мене ціла метка (Панас Мирний);
– Вибачайте! – перебив мене парубок. – Я вас дуже прошу не сердитись на мене за це чіпляння. Попереджаю вас, що я – не ревнивий любовник, ні муж, ні брат цеї панни (В. Винниченко);
– Ви станете мумією. Я ще не стара, але я вже мумія. Мене не зворушують навіть любовники (У. Самчук);
– В тобi талантiв, бачу, цiлий мiх. То любовником став, то раптом борцем виявився (П. Загребельний).
(1) Пе́рший любо́вник, заст. – роль закоханого в театральній п'єсі.
Протягом 1904–1906 рр. я посідав у цій трупі місце першого любовника (з мемуарної літ.).
Словник української мови (СУМ-20)