любовник
ЛЮБО́ВНИК, а, ч., рідко. Те саме, що коха́нець 1.
— А вчора.. де була? — У любовників. Тут їх у мене ціла метка (Мирний, III, 1954, 357).
Пе́рший любо́вник, заст. — роль закоханого у театральній п’єсі.
Протягом 1904 — 1906 рр. я посідав у цій трупі місце першого любовника (Минуле укр. театру, 1953, 137).
Словник української мови (СУМ-11)