люд
ЛЮД, у, ч., розм.
1. Те саме, що лю́ди 1.
До сходу сонця, рано-рано! У Вифлеємі на майдані Зійшовся люд (Т. Шевченко);
Ганя братається з людом, сама ходить до пекарні, на город і собак не боїться (І. Нечуй-Левицький);
Сьогодні в перукарні зійшовся все чистий люд, видати, із службовців (Б. Антоненко-Давидович);
Тут [на станції] не кожен і поїзд зупиняється, і квитки дають лише за годину до відправлення, а бач, скільки люду зібралося серед ночі (В. Шкляр).
2. звичайно з означ. Група людей, належних до якого-небудь середовища.
У вас [молоді] в думках немає бруду, Палає в серці ще любов До обездоленого люду (М. Старицький);
Шумів базар .. Вгорі жили царі і ворожбити. Внизу роївся ремісничий люд (Л. Костенко);
Завдяки священикові німці й до сільського люду почали ставитися краще (М. Андрусяк);
Чув я, що на плацу повно німців та іншого збройного люду, що поставив пан сього міста, щоб не сталось якого заколоту (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо);
// рідко. Населення певної країни; народ.
У кожного люду, у кожній країні Живе такий спогад, що в його в давнині Були “золотії віки” (Леся Українка);
Він так любить Україну й той добрий український люд! (М. Коцюбинський);
Бути кожному князю, як і кожному люду, господином у своїй землі непідвладним іншому князеві (Д. Міщенко);
З колекцій київських музеїв та приватних зібрань виставлено дорогоцінні зразки іграшок, з якими виростало не одне покоління українського люду (з газ.);
// заст. Основна частина народу як протиставлення панівним верствам.
А решту народу, що позостався в місті, і тих, що перебігли до вавилонського царя, і решту простого люду повиганяв Невузар'адан, начальник царської сторожі (Біблія. Пер. І. Огієнка);
Коло льоху Базар люду насходилось Та й панства не трохи (Т. Шевченко);
Трудився щиро фараон, і дер, І мучив люд, що аж земля стогнала (І. Франко);
Це таємне відгалуження метро не зображене на жодній з доступних простому людові схем (Ю. Андрухович).
Словник української мови (СУМ-20)