любісінько
ЛЮБІ́СІНЬКО, присл., розм.
Цілком спокійно.
Любісінько пасеться [худоба] на тих самих панських стернях (І. Франко);
Ліс на нижньому кінці Базавлугу дуже винищено й на місці колишніх пущ і непроглядних нетрів нині хлібороби любісінько викохують капусту (А. Кащенко);
– Зараз я ввійду, а ти любісінько підеш за мною (О. Авраменко);
Якби я хотіла наставити тобі ріжки, то таки й наставила б любісінько, та так, що ти й не встерігся б (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо).
Словник української мови (СУМ-20)